Основные этапы создания государства на Украине

Але на тому їх роль кінчається. Ані грецьких міст, ані Боспорської держави неможна вважати представниками української державності, хоч вони й діяли в Україні. Серед племенних союзів згаданих Геродотом у V ст. до н.е. при описі Скифії – гелони та скіфи-орачі. На думку Ю. Шилова це нащадки Аратти, що зберегли живий корінь колишньої Індоєвропейської спільноти. Гелоне – сонцепоклонники шанувальники бога Сонця – Сварога. На думку Г. Василенко це поляни. Отже, традиція Аратти, через ці слов’янські племена Подніпров’я проіснувало до часів Київської – Русі. Племінні союзи на думку послідовників це перший щабель державної організації примітивні царства. Але правничих пам’яток цього періоду ми не знаходимо. Хоча і історичне значення державного утворення досить велике – В. Рибаков, Г. Василенко, М. Брайчевський, пов’язують зародження слов’янської державності з скіфською епохою (V ст. до н.е.). Київська Русь ХІ – ХІІ ст., на їх думки ще не перша форма слов’янської державності, а лише новий етап піднесення. Г. Василенко зазначає що Київська – Русь виникла не у ІХ ст. (882р.) за помахом “чарівної палочки”. Щоб вийти на рівень державності слов’янське суспільство мусило пройти довгий час від родового ладу до народної демократії. Досягнення археології до останніх десятиліть дозволяє відсунути поріг слов’янської цивілізації в глиб віків на V ст. і визнати що слов’янська цивілізація була одною з найдавніших в Європі. ІІ. (3). На історичну арену слов’янська держава вийшла у ІV ст. (Антський союз), а найбільшої могутності досягла під час правління князя Кия (кінець V початок VI ст. н.е.). Антське царство, Антські царі (Бож, Ардагаст, Мусокій) їх влада не була абсолютна, вона обмежувалась народними зборами – ВІЧЕМ (народна демократія). Соціальна диференціація антського суспільства в умовах панування індивідуального господарства вела до розладу общинного ладу, однак рабовласництво не набувало завершеного вигляду а відбувалося становленням феодальної системи. М. Грушевський вважав антів тогочасною назвою українців М. Брайчевський уточнює безпосередніми предками українців були не тільки племена черняхівської культури (ІІ-VII ст.) а й поляни, сіверяни і древляни. Тривале історичне значення здобула тільки Київська держава. Літописець виводить її на початок від полянського князя Кия і його братів що перші здобували місто у Києві; коли ж вони повмирали “рід їх почав держати князювання над полянами”. Про діяльність цієї першої Київської династії історичних відомостей не захувалось. Але багаті археологічні пам’ятки на терені міста Києва і в його околицях дають свідоцтво що вже в VI-VII ст. Київ був могутнім торговим і культурним, мілітарним осередком, був великим містом найбільшим на всю східну Європу. За Крип’якевичем: значення надавав Києву передусім дніпровський шлях, що з’єднував північні країни з Чорним морем. Через Київ переходив також другий великий торговий шлях зі Сходу, від Азії до Середньої Європи, а в Києві був давній перевіз через Дніпро. Недостача джерел не дозволяє нам ствердити напевно чи стояла Київська держава в безпосередньому зв’язку з державою Антів.

Король і великий князь Жигмонт Август під натиском поляків скликав 1569р. в Любліні сейм для проведення унії. Литовські князівство мало бути сполучене з Польщею в одну державу, під одним володарем і зі спільним сеймом, а на Литві мала залишитись тільки окрема адміністрація і судівництво. Як пише М. Гришевський в своїй праці “Історія Русі”: “Котрі землі переходили під Польшу, заводили там поляки польські порядки: спочатку в Галичині, потім – на Поділлі, а тепер і по всій Україні. А були ті порядки для українських людей простих – дуже добрі, деякі гірші, ніж були в державі”. Одним з важливіших наслідків Люблінської України, для українського народу було те, що Українські землі ті, що належали перед тим до Литви (Київщина з Задніпрянщиною, Волинь і Поділля) і ті, що належали вже до Польщі (Галичина, з Холмщиного), знайшлися тепер разом в одній державі і, не вважаючи на певні різниці в політичному й соціальному устрою, змогли знову тісніше зблизити і впливати взаємно, перш за все на полі духовної культури. Ослаблений матеріально, український елемент західноукраїнських областей все ж таки зберіг свої національні традиції й, спираючись на моральну й матеріальну піддержку східноукраїнських областей, за дуже короткий час після об’єднання встиг розвинути у себе живий культурно- національний рух, який повів до загальнонаціонального відродження українського народу. “Український, а навіть литовський (поки литовські кати не почали заводити польських порядків). Прийшлось українцям пожалкувати й за своєю власною державою, та нічого, робити: тепер усім рядним поляки, а українці не мали ні в чім голосу. Поляки були католики, а мали то собі за обов’язок, щоб свою католицьку віру ширити, а інші віри тіснити, аби люди на католицьку віру переходили; так учили їх духовні, і так їх королі та пани старались робити. Українці ж були православними, і для того у всім мали прикрості і не було їм ходу ні в чім”. Вже в кінці ХVІІ століття нові форми політичні й соціально- економічного укладу життя, які стали закріплятись на східноукраїнських землях після Люблінської унії, починають викликати до себе опозицію з боку глибоких верств місцевого українського населення. Ця опозиція дуже скоро переходить в одверті конфлікти, які згодом ускладнюються ще й через питання релігій. В цих конфліктах українського населення з новим режимом козаччина відіграла провідну роль. Тут ми підходимо до одного з основних питань нової української історіх,до козацько-польської боротьби, що займає дуже значне місце. Нема нічого дивного, що обидві сторони мають неоднакові погляди на причини й навіть на самий характер цієї вікової боротьби двох суспільних, споріднених і близько історичною долею народів. Не залишилося безпосередньо й третя сторона – російська, для якої утиски над українським народом, а особливо над православною вірою в старій польській Речі Посполітої, служили немов історичним оправданням тих утисків, яких зазнавала польська народність у Росії після упадку Речі Посполитої й невдалих польських повстань. Запорізька Січ, в середині ХVІ ст. – середину ХVІІ ст. була козацькою демократичною республікою. Українська державність, що існувала у вигляді широкої автономії у складі Великого князівства Литовського (до кінця ХV ст.) не була знищена: вона перейшла в інші соціальні підвалини.

Українська державність втрачається до початку ХХ ст. І св. Війна (1914-1918рр.) та наслідки війни для українців, змушених битися з обох воюючи х сторін, були негайними, безпосередніми й тяжкими. Протягом усієї війни Галичина ставала ареною найбільших і найкровопролитніших побоїв на східному фронті. Її населення зазнавало страшних збитків від руйнувань та спустошень, причинених впоєними діями, а також брутальністю як російського та і австрійського командування. Але поряд із фізичними втратами війна ще більше погіршила долю українців, котрі не мали власної держави, не мали власної держави, що захищала б їхні конкретні інтереси. Величезна кількість українців (у російській армії калічувалося 3,5 млн. Українських солдатів і 250 тис. Служили в австрійському війську) боролися і вмирали за імперії, що не лише ігнорували їхні національні інтереси, але й активно намагалися, як, зокрема, Росія, знищити їхні національний рух. Найгіршим було те, що українців як учасників боїв з обох сторін – змушували вбивати один одного. Єдиним позитивним аспектом війни було те. Що вона виснажувала воюючі імперії, створюючи тим самим нові політичні можливості для своїх пригноблених підданих. У 1917 р. відбулися дві російські революції, Перша – Лютнева – повалення самодержавства. Тимчасовий уряд не мав великої реальної влади, оскільки адміністрація перебувала в хаосі, а поліція була майже вся розпущена. До того ж на ньому висів тягар непопулярної в народу війни. З самого початку суперником Тимчасового уряду виступала Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів. Підпорядкована соціалістам, серед яких більшовики складали лише одну з меншостей, Петроградська Рада являє Собою випадкову асамблею радикальної інтелігенції, робітників і солдатів. Подібні органи швидко утворювалися по всій країні. Мета ради, полягала в тому, що “поглибити” революцію, штовхаючи її до перетворення суспільства, на соціалістичних засадах. Постійні сутички між цими двома органами, суперечки та взаємні перешкоди вносили ще більшу плутанину в питання, кому ж належить остаточна влада в колишній імперії. Звістка про падіння царського режиму досягла Києва 1 березня 1917 р. За кілька днів представники найголовніших установ і організацій міста утворили Виконавчий комітет, що мав утримувати порядок і діяти від імені Тимчасового уряду. Водночас осередком радикально настроєних, стала Київська Рада робітничих і солдатських депутатів. Але, на відміну від подій у Петрограді, в Києві, на арену вийшла й третя дійова особа: з березня українці заснували власну організацію – центральну Раду. Всеукраїнську громадську організацію очолив її М.С. Грушевський. Ц.Р стала носієм ідеї інтернаціонального відродження України. Поступове зміцнення впливу Ц.Р. і загострення її стосунків з Київською Радою робітничих і солдатських депутатів, керівники якої вороже поставилися до вимог національно- територіальної автономії України. 17.04 середина травня 1917 р. було схвалено домагання національно-територіально-територіальної автономії для України і перебудови російської держави на федеративно-демократичну республіку.

Учебник по теории государства и права

Основы права

Внутреннее устройство Microsoft Windows (гл. 5-7)

Агрохолдинги в Украине: процесс их становления и развития

Внутреннее устройство Microsoft Windows (гл. 5-7)

Декларация о государственном суверенитете Украины и ее историческое значение

Конституция 1936 года - история принятия и основные положения

Правоведение

Шпоры по философии

Государственный строй и право Новгорода и Пскова в XII-XV вв

Культура языческой Руси

Основные этапы развития интеграционного процесса в ЕС

Организация и структура малого битзнеса

Налогообложение физических лиц

Функции государства: понятие и классификация

Правовое государство

Основные направления международного сотрудничества в области безопасности жизнедеятельности

Менеджмент и маркетинг в банковской сфере