|
РЕФЕРАТЫ КУРСОВЫЕ ДИПЛОМЫ СПРАВОЧНИКИ
|
|
|
| Історія світової політичної думки |
Суспільство уявлялось єгиптянам як піраміда, верхівка якої — боги і фараони, підніжжя — народ. Між ними — жерці, знать, чиновники. Водночас єгипетські мислителі закликали не зловживати владою, приборкувати корисливі прагнення, поважати старших, не грабувати бідних, не ображати слабких тощо. Шумерська ранньополітична думка, як і єгипетська, вбачала джерело влади у верховному божестві, яке разом з підлеглими богами визначає земні справи і людські долі. Це зафіксовано в написах на глиняних табличках про реформи Уруінімгіни (XXIV ст. до н. е.), піснях і переказах про Гїльгамеша (XXIII ст. до н. е.), Шумерських законах (XXI ст.), законах Білалами — правителя Ешнунни (XX ст. до. н. е.). Царських списках (XX—XIX ст.до н. е.) тощо. З уявленнями давніх вавилонян пов'язана одна з найцінніших пам'яток східної політико-правової думки — Закони Хаммурапі (1792—1750 до н. е.). З 282 статей цього кодексу збереглося 247, в яких зафіксовано прагнення до втілення вічної справедливості, до подолання зла і беззаконня. Право розглядалось не як сакральна (священна), а світська сутність. У XIII—Х ст. до н. е. у давній Палестині виникло Ізраїльсько-іудейське царство. Зусиллями іудейських пророків Мойсея, Ісуса Навіна, Ісайї, Ієремії, Ізекіїля, Осії, Іоїля, Амоса, Авдія тоді було створено Старий Заповіт — більшу частину Біблії — одну з найцінніших книг в історії людства. Ветхозавітні пророки започаткували ідею походження держави як волі Божої. А сформульовані в Біблії Закони, тобто Десять Заповідей і вчення, передані Богом через пророка людям, суворо регламентували весь побут та поведінку віруючих. Могутня імперія Мідія у VI ст. до н. е. стала вітчизною видатного мислителя, пророка і реформатора зороастризму, автора знаменитої «Авести» — Заратуштри (по-грецьки — Зороастр, жив між Х і першою половиною VI ст. до н. е.). Світ, за її змістом, — це результат боротьби доброго і злого начал (Ахура-Мазди і Ангра-Ман'ю). Мазда — верховний і єдиний Бог, втілення правди, справедливості, чеснот, просвітництва, розуму тощо. Перша людина і цар, син неба, керуючись законами Мазди, будує суспільство без ворожнечі й насильства, де панують мир і щастя. Одним із перших у світовій думці Заратуштра висловив ідею рівності чоловіка і жінки. Але його суспільство поділене на чотири стани (жерці, вояки, землероби і ремісники), тобто це станове суспільство, де одружені користуються більшими правами, ніж неодружені, той, хто має дітей, ставиться над тими, хто їх не має тощо. Духовні вчення народів, що населяли Індостан з середини II тис. до н.е., були викладені у Ведах (знання), пізніше — у дхармасутрах (кодекси поведінки). Для Ведійського періоду характерні релігійно-філософська система поглядів на суспільство, державу й особу, виправдання кастового ладу як встановленого Богом. Вона обґрунтовує панування космічного абсолюту — Брахмана, поділяє владу на духовну і світську (царську), подекуди формулюючи вимоги до царів і посадових осіб, що можна вважати першоелементами теорії державного управління. Всесиллю брахманізму протидіяв буддизм, поставивши в центр свого вчення проблему буття особистості, заперечення кастового поділу суспільства, проповідь рівності людей (крім рабів), ненасильство, потяг до республіканізму.
Демократія — лад «приємний і різноманітний», але вона урівнює рівних і нерівних від природи людей, а тому переростає в тиранію — «панування найгіршого обранця народу, оточеного натовпом негідників». Справедливість у тому, щоб кожний стан займався своїм і не втручався в чужі справи («кожному — своє»). Політика — «царське мистецтво», засноване на знаннях і таланті правити людьми. Політичне мистецтво — це мистецтво плести політичну тканину, яка поєднувала б мужніх, щасливих, виважених і дружніх однодумців. Закони встановлюють для загального блага, і вони не можуть мати корпоративного характеру. Вони повинні обмежувати правлячих, свободу підпорядкованих, бути суворими, регламентувати публічне й приватне життя людей. Наука про закони — найважливіша наука вдосконалення людини. 5. Етап започаткування емпірико-теоретичного підходу до вивчення політичних проблем і оформлення давньої політичної науки як специфічної галузі знань. Пов'язаний він з творчістю одного з найвидатніших мислителів — Аристотеля (384—322 до н. е.), який розглядав людину як об'єктивне начало всіх політичних явищ. Тому держава є організацією не всіх людей, а лише тих, хто може брати участь у законотворчій, судовій і військовій діяльності. Отже, держава, що виникла природним шляхом як найвища форма спілкування, — це «самодостатня для існування сукупність громадян». Нове розуміння категорії «громадянин» передбачало відповідне розуміння держави. За Аристотелем, це — політична система, втілена у верховній владі і залежна від кількості правлячих: один — монархія або тиранія; декілька — аристократія чи олігархія, більшість — політія або демократія. Кращими формами державного управління є ті, де правителі турбуються про загальне благо (монархія, аристократія, політія); гірші — де вони переслідують особисті інтереси. Ідеальна форма — політія — своєрідне переплетіння демократії та олігархії, де багаті змішуються з бідними завдяки формуванню середньої верстви населення, панує закон, всі громадяни дотримуються принципу рівності й мають багато рабів. Ремісники, торговці та «натовп матросів» громадянських прав не мають. Для запобігання політичних переворотів принцип рівності за гідністю правителі доповнюють принципом політичної справедливості — відносною кількісною рівністю. Звідси два види справедливості: розподільча (нерівна за гідністю) та зрівняльна, арифметична, яка застосовується у сфері цивільно-правових відносин. Політична справедливість можлива лише у стосунках між вільними, рівними людьми і втілюється у політичній формі владування. Справедливо й те, що «одні люди за своєю природою — вільні, інші — раби», але відносини між паном і рабом, як і сімейні стосунки, перебувають поза політичною сферою. Критерій справедливості — право як норма політичного спілкування індивідів, як відносна рівність: «рівним — рівне, нерівним — нерівне». Право — політичний інститут, неполітичного права не існує. Воно складається з природного права, адекватного політичній сутності людини, й умовного права, встановленого людьми (позитивне право). Останнє Аристотель поділяє на писане (закони держави) і неписане (звичаєве право).
Леонардо Бруні створює теорію республіканізму — найсправедливішого, на його думку, устрою суспільства, що є найголовнішою умовою реалізації свободи волі як свободи особистості. У XV ст. політичну ідеологію раннього гуманізму розвивають інші італійські мислителі, поглиблюючи поняття свободи особистості як громадянської свободи, як політичного права обирати і бути обраним до владних структур, як рівність громадян перед законом, як визнання необхідності існування представницьких органів, виконавчої системи й авторитетного суду. Найвагоміший внесок у політичну думку зробив італієць Нікколо Макіавеллі (1469—1527), який у трактатах «Государ», «Міркування на І декаду Тіта Лівія» протиставив теологічному розумінню державної влади юридичний світогляд. Вважаючи силу основою права, визначаючи поняття «держава» як загальний політичний стан суспільства, Макіавеллі стверджував, що людина втілює в собі злобність, агресивність, властолюбство, жадобу, брехливість, боязливість, малодушність, невдячність, зрадництво, лицемірство, ненависть, нестриманість тощо. Необхідність приборкання цих її рис і покликала до життя державу. Відстоюючи пріоритет світської влади, гостро критикував духовенство, а дворянство закликав знищити зовсім. Його ідеал державного устрою — сильна, жорстко централізована республіка, де владарюють представники народу, молодої буржуазії та виборний глава держави, який, враховуючи негативні якості людини, повинен бути «лисом, щоб бачити гадів, і левом, щоб нищити вовків». Для об'єднання суспільства правитель може використовувати будь-які засоби («мета виправдовує засоби»), навіть аморальність, нечесність, жорстокість, устрашіння, демагогію, наклепи, підступність, хитрість, віроломство тощо. Лише тоді республіка буде могутньою, виправдає своє призначення, коли правитель, відкинувши закони й принципи моралі, встановить правову авторитарну диктатуру «великого перетворювача». Держава, на думку Макіавеллі, — вищий вияв людського духу, а служіння державі — зміст, мета і щастя людини. Сповідуючи і деякі гуманістичні ідеї, він неодноразово вказував на полярність інтересів бідних і багатих, висловлювався про справедливий і досконалий державний устрій, який повинен забезпечити політичну свободу людині, демократичне міське самоврядування. Мрія Макіавеллі — сильна республіка, яка гарантує своїм громадянам не лише розквіт свободи, а й рівність, привілеї, пом'якшення майнових відмінностей. Лише свобода і рівність, на його думку, здатні розвивати здібності особистості, втілювати у ній любов до загального блага і громадянські чесноти. Ідеї всезагальної рівності людей, примітивного зрівняльного комунізму, усуспільнення майна, ліквідації приватної власності захищали ідеолог селянських мас у Німеччині Томас Мюнцер (1493—1525) і німецькі анабаптисти. Вимоги свободи мислення, свободи переконання. свободи совісті, рівності мирян і духовенства розвивав знаменитий діяч Реформації в Німеччині, фундатор однієї з найвпливовіших течій у протестантизмі Мартін Лютер (1483—1546). При цьому він заперечував тезу про свободу волі, протиставляючи її власному гаслу про рабство волі. Жорстоко полемізував з ним засновник християнського гуманізму Еразм Роттердамський (1469—1536) у працях «Про свободу волі», «Похвала глупоті», «Заступник» та ін.
Перспективи Української Революції
Найтяжча зовншньо-полтична ситуаця СССР навть повний його млтарний розгром у зовншнй вйн за найсприятлившо постави зовншнх сил до де нацонально-державного визволення Украни, без суверенне органзовано незалежно дючо власно сили, вол для Украни не принесуть. II. Сучасне мжнародне становище треба вважати переломною фазою найчорншого пероду новтньо стор найвищого пднесення розвитку московського мперялзму найбльшо дйовости його знаряддя комуно-большевизму. Вйна Нмеччини в 1941 роц проти СССР вивела Советський Союз з стану «свтового арбтра визволителя всього свту», що його вн зумв зайняти на печатках свтово вйни, вн не з сво власно вол опинився в лавах «союзникв» противникв Нмеччини; замсть диного «свтового визволителя», СССР став одним з «велико трйки». А захдн свтов потуги, з реального й конкретного в той час власного нтересу в обличч безпосередньо загрози вд Нмеччини, прийняли спвпрацювали з цим «союзником», в процес вйни та псля закнчення шукали тривкого спвжиття спвпрац з СССР на тй пдстав, що вн, мовляв, загальму свою «програму максимум» вкладеться в якусь схему свтово полтично системи, розбудовано на засад «сфер впливв», спвснування геополтичних комплексв т.Pп ... »Перспективи Української Революції
Така лня мала б бути проведена в усй полтичнй робот серед укранського народу й репрезентована перед зовншнм свтом. Натомсть наша генеральна лня визвольно полтики базуться на тому фактичному стан, що боротьба за державну незалежнсть Украни це боротьба проти Рос, не тльки проти большевизму, але проти кожного загарбницького росйського мперялзму, який притаманний росйському народов, в цлй стор тепер. Якщо завтра на змну большевизмов прийде нша форма росйського мперялзму, то вн так само насамперед звернеться всма своми силами проти самостйности Украни, на поневолення. Росйський народ, як дос, буде нести той мперялзм, робитиме все, щоб тримати Украну в поневоленн. На це виразно вказу стан полтично думки настанова росйсько маси, всх росйських полтичних середовищ, як комунстичних, так антибольшевицьких. У всх них живе крайня ворожсть супроти де державно окремшности, суверенности Украни. Власовщина да собою проречистий зразок того, з чим виступить супроти Украни побольшевицька Москва ... »Становлення української політичної думки
РЕФЕРАТ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ ПланВступ 1. Еволюція політичних ідей з часів Київської Русі до XIX ст. 2. Суспільно-політична думка України XIX- початку XX ст. 3. Проблеми державності в політичній думці України XX ст. Вступ Українська політична думка с невід'ємною частиною загальнолюдських політичних знань. Адже Україна не стояла осторонь розвитку людської цивілізації і її визначні мислителі зробили вагомий внесок у становлення світової політичної думки. Вона і досі не втратила своєї актуальності. Більше того, без вивчення неможливо сьогодні самоусвідомити себе як націю, як народ, визначити перспективи свого подальшого розвитку. 1. Еволюція політичних ідей з часів Київської Русі до XIX століття Літературні джерела ХІ-ХІІІ століть свідчать про те, що політична думка нашої країни виникла давно, а політика і державна влада вже в домонгольський період відігравали провідну роль у розвитку суспільства. Початковому періоду розвитку вітчизняної політичної думки властиві релігійні та буденні уявлення тих часів. Політична думка Київської Русі репрезентована писаними пам'ятками, які припадають на X - XIII ст., такими як Певним чином вона збагатилася ідеями, народженими дисидентським рухом 60-80-их років, який став завершенням майже вікової духовно-політичної еволюції української інтелігенції, підсумком розвитку її ідейних традицій. открыть »Армія без держави
Я побачив, що це твір, що його створив геній української трудової нації без жодної чужої допомоги, а навпаки, — при жахливих перешкодах з усіх сторін. Той факт, що цей епохальний твір нашої нації не встояв проти хвиль історичного буревію, я пояснюю деякими помилками його творців та несприятливою коньюнктурою світової політики. Ці негативні моменти не відштовхнули мене від нашої народоправної державної концепції. Всі люди помиляються, а на більш сприятливу світову коньюнктуру треба чекати. Вона напевно прийде своєю закономірною дорогою. Я знайшов свою політичну віру і на основі цієї правди почав будувати своє політичне кредо. При допомозі людей я те кредо закріпив у своїй свідомості і поширив свій світоглядовий кругозір. Я доповнив свої теоретичні соціяльно-програмові надбання і став обома ногами на новій плятформі з глибокою вірою, що вона найсправедливіша. Я прийшов до переконання, що через тоталітарну диктатуру будь-якої одної партії чи кляси не можна досягнути стабільної державної суверенности, бо для цього потрібно солідарної співпраці всіх партій та шарів нації. Ідея справедливого народо-правного державного ладу в Україні стала моєю життєвою метою, за яку я був готовий іти на всяку жертву, включно з своїм життям ... »Виникнення та еволюція світової політичної думки
РЕФЕРАТ Виникнення та еволюція світової політичної думки План Суспільно-політичні уявлення давнього світу Політична думка Нового часу Політичні вчення Заходу ХХ ст. 1. Суспільно-політичні уявлення давнього світу Появі політології як науки передував тривалий процес накопичення знань про людину, її взаємовідносини із соціумом. Спостереження над організованою діяльністю людей, об'єднаних загальними цілями, завданнями та інтересами, відображали реальну боротьбу різних суспільних сил в конкретних соціокультурних, історичних національних, географічних умовах тієї чи іншої країни, що і зумовило строкатість політичної думки у світовому контексті. Зародження та розвиток політичних ідей є складним, багатовіковим процесом злетів і падінь, набуття і поглиблення політичних знань, їх витоки сягають сивої давнини і пов'язані з процесами соціально-класової диференціації ранніх суспільств, виникненням перших державних утворень. Адже соціально-політичні ідеї віддзеркалюють реальні процеси суспільного розвитку. Характерною особливістю політичної думки цього періоду є те, що вона зазнавала впливу міфологічних та релігійних уявлень. открыть »Громадянське суспільство і держава
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ Київський національний економічний університет Кафедра правознавства Курсова робота На тему: «Громадянське суспільство і держава» Виконала: Студентка 1 курсу, 8 групи спеціальності «Правознавство» денної форми навчання Коровіна А.А. Науковий керівник: Хальота А.І. Київ-2003Вступ I. Історія розвитку концепцій громадянського суспільства. 1. Проблема громадянського суспільства в історії соціально-політичної думки 2. Основи визначення “громадянське суспільство” 3. Громадянські правовідносини 4. Структура громадянського суспільства II. Діалектика взаємовідносин громадянського суспільства та держави. 1. Межи діяльності держави 2. Співвідношення держави і суспільства III. Перспективи і перешкоди розвитку громадянського суспільства Висновки Список літератури Вступ Проблема громадянського суспільства відноситься до числа самих фундаментальних наукових проблем, яка хвилювала протягом багатьох віків кращі уми людства. Вона з`явилась з появою держави і поділу суспільства на державну и недержавну сферу життєдіяльності. З тих часів питання взаємодії влади та суспільства було в центрі уваги всьго людства, воно часто приводить до конфліктів, політичних переворотів та революцій. І зараз ця проблема знаходиться в основі глобальних суспільних змін, які відбуваються в багатьох країнах світу і будуть визначати перспективи розвитку світового суспільства. “Взаємовідносини держави і громадянського суспільства виявляються найбільш важливим фактором розвитку організму вцілому. открыть »Природа державної влади
Світова практика пішла шляхом створення зовнішньої системи контролюючих органів за роботою державного механізму поза гілками влади. Тенденція відособлення цих органів хоча і визначилась, але ще далека від завершення. Проте є всі підстави стверджувати, що це посилить контроль громадянського суспільства над державою. Використана література Алескеров Ф., Ортешук П. Выборы. Голосование. Партии. — М., 1995. Брегеда А. Ю. Основи політології. — К., 1997. Гаджиев К. С. Геополитика. — М., 1997. Галей С, Рутар С. Основи політології. —Львів, 1997. Кухта Б. З історії української політичної думки. — К., 1994. открыть »Політологія
Нині процеси формування в Україні громадянського суспільства та створення незалежної, демократичної, соціальної та правової держави відбуваються паралельно. Прискоренню цих процесів активно сприяє політична реформа, оновлення політико-правової бази нашого суспільства з урахуванням власного та світового досвіду. Громадяни, громадські організації та різноманітні політичні інститути України за цих умов намагаються ефективно використати досвід передових, демократичних країн щодо захисту прав і свобод кожної людини. Як свідчить світовий політичний досвід, саме з усвідомлення кожною людиною думки про свою самоцінність, про спроможність і можливість своєю працею побудувати достойне життя власній родині та суспільству в цілому розпочинається процес становлення громадянського суспільства. 34. Основні функції пол. системи Політична система суспільства – це сукупність взаємозв’язаних і взаємозалежних державних,партійних організацій,громадських об’єднань ,за допомогою яких здійснюється завоювання ,утвердження і функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівняйого політичної культури.ПС виконує в суспільстві функції: 1.Регулююча 2. Реагуюча 3. Розподільча 4. Екстракціонна 5. Символізуюча Функції внутрі себе самої: 1.Нормотворча 2. Функція вживання правил 3. открыть »Доля політичної нації в поліетнічному суспільстві.
На початку другого розділу за мету ставилося завдання розкрити суть етноісторичної нації. Але, проаналізувавши погдяли В.Липинського, можемо зробити висновок, що націю він розглядав не тільки як етноісторичний феномен, але й вкладав у це поняття деколи політичний характер, розглядає націотворення нерозривно із державотворенням. Це підтверджує, що дослідники, які розглядають націю як етноісторичну, біологічну спільноту, так чи інакше звертаються до соціального чи політологічного контексту. Щодо історичних політичних націй, то в політичній історії їх було не багато. Найяскравішими були приклади грецької та римської політичних націй. Не дивлячись на їхні часові рамки, це політичні нації, які втілювали в собі майже усі риси ідеальної політичної нації, а саме – громадянське суспільство, верховенство закону, повага прав людини; участь громадян у політичному процесі (безпосередня участь – ознака прямої демократії), спільна мета (громадяни були об’єднані однією політичною метою). Розділ ІІІ. Сучасна практика формування світових політичних націй Як згадувалося у попередніх розділах, політичні нації можуть формуватися в державах з різним політичним устроєм. открыть »Споживчій попит
смотреть на рефераты похожие на "Споживчій попит" МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ К О Н Т Р О Л Ь Н А Р О Б О Т А По дисципліні « МІКРОЕКОНОМІКА » Варіант № 2Слухач: Сидоркевич Дмитро Іванович Спеціальність, група: ЗФ – 02Керівник: доцент Загоруйко І.Ф. Результат, дата: Реєстраційний номер, дата: м. Черкаси 2001 р. П Л А Н СПОЖИВЧИЙ ПОПИТ 1. Закон попиту і закон спадної віддачі 3 2. Сутність закону спадної віддачі 7 3. Еластичність попиту і пропозиції та їх основні види 9 4. Ринкова рівновага в умовах недосконалої конкуренції 12 5. Закон Сея і закон Вальраса 14 ЛІТЕРАТУРА 16 1. Закон попиту і закон спадної віддачі З'ясування сутності товарно-грошових відносин, у тому числі ринку, його структури та інфраструктури, дає змогу розкрити механізм ринкової рівноваги, зокрема взаємодію попиту і пропозиції. В історії світової економічної думки вже понад два століття різні напрями, течії та школи економічної теорії прагнуть визначити головні умови й механізм досягнення ринкової рівноваги. открыть »Світовий порядок як система
Учені аналізують також моральні засади нинішнього світового порядку. Проте виявлення того, наскільки сучасний світовий порядок насправді є відображенням тих високих моральних принципів, на яких він має бути побудований, ще недостатньо вивчене. Метою роботи є дослідження ступеню сучасного світового порядку, розглядання гегемонії та багатополярності. 1. Світовий порядок Світовий порядок часто трактують як систему організації відносин між державами у світі в процесі розвитку світових політичних, економічних, соціальних, культурних процесів. У такому розумінні він фактично ідентичний міжнародному порядку. Світовий порядок можна також уявити як модель геополітичного устрою світу, певну систему, елементами якої, крім держав, є міжурядові та неурядові міжнародні організації та інші геополітичні сили. З позиції моралі та права ідеальний світовий порядок — це загальноприйнята організація суспільного життя в межах всього світу на основі домінування загальнолюдських моральних цінностей та юридичних норм міжнародного права. открыть »Антиглобалістський рух на сучасному етапі. Альтерглобалізм
У практичній площині сучасні акції супротивників глобалізації направлені проти: міжнародних організацій у сфері фінансів і економіки (ВТО, МВФ. Всесвітнього банку, ЄС, у меншій мірі – ООН); міжнародних конференцій («великої вісімки», Всесвітнього економічного форуму); транснаціональних (в першу чергу, американських) корпорацій (банківських, промислових, комп'ютерних і т.д.). Організаційно антиглобалісти функціонують на зразок «змішаної тимчасової робочої групи», створеної по мінімальному консенсусу, значення якого полягає в неприйнятності для всіх членів руху існуючого процесу світової політичної і економічної глобалізації. Відповідно до цього консенсусу в широкому спектрі руху представлені такі категорії суспільних організацій: організації, що займаються проблематикою відносин Північ-Південь (відносини між індустріально розвиненими і розвиваються країнами) і демонструють також солідарність з боротьбою народів Близького Сходу, Латинської Америки; об'єднання безробітних; організації, що представляють рухи за права жінок; організації, що представляють захисників тварин і навколишнього середовища: організації, що представляють середніх та дрібних підприємців; представники кіл «чистих антиглобалістів», яких турбують виключно наслідки всіх нинішніх процесів . открыть »Історія єкономічної теорії
Слабкіше виражений зв’язок з релятивістським підходом у представників інших напрямів сучасної економічної думки. Американські історики-економісти Дж. Шпенглер, А. Чолк, К. Гудвін вважають, що після останньої третини ХІХ ст. у прибічників різних напрямів економічної теорії посилюється абсолютивістське тлумачення історії економічної науки. Але хоч би яким було це тлумачення, перехід на нові парадигми вимагає грунтовного вивчення усіх течій світової економічної думки, їх перехресної наукової критики, макро- і мікрорівневого, позитивного і нормативного підходів тощо. До того ж не виключена поява нових теорій, шкіл, синтез попередніх. Національне і міжнародне: проблема поєднання Освоєння нової парадигми потребує висвітлення в історії світової економічної думки історії розвитку вітчизняної науки. Навіть у нинішніх навчальних курсах історія української економічної думки розглядається, по суті, відірвано від світової і тим самим мимоволі створюється хибне уявлення про її нібито периферійний (“хуторянський”) характер (поза основними школами та течіями світової економічної науки). открыть »Геополітика та геостратегія України
Водночас зовнішня політика, своєю чергою, може і повинна бути важливим чинником вирішенні економічних завдань, оскільки однією з основних і функцій є створення сприятливих зовнішньополітичних умов для налагодження всебічного співробітництва з іншими країнами} в тому числі і в економічній сфері. Взагалі, функції і завдання зовнішньої політики є надзвичайно багатоманітними. Це передовсім: підвищення авторитету і зміцнення міжнародних позицій держави; забезпечення національної безпеки країни,: територіальної цілісності і недоторканності; о створення сприятливих міжнародних умов для успішної реалізації внутрішньополітичних цілей і завдань: активне співробітництво і взаємодія з усім суб'єктами світового політичного процесу з метою реалізації загальнолюдських інтересів, насамперед, збереження цивілізації; участь у міжнародних інтеграційних процесах зокрема у сфері економіки, у міжнародному поділі праці і пов'язаному з ним обміні товарами, сировиною, технологіями, науково-технічними винаходами і духовними цінностями: спільний з іншими суб'єктами міжнародної спілкування захист прав людини; об'єднання зусиль у боротьбі проти міжнародного тероризму; Виходячи з аналiзу сучасної геополiтичної ситуацiъ, розстановки сил на мiжнароднiй apeнi, своїх об'єктивних можливостей i геополiтичного положення, Укpaїнa має реальнi передумови угвердитися в ролi регiонального полiтичного лiдера. открыть »Геополітика минулого і сьогодні
МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ НТУУ «КПІ» КАФЕДРА № 43 (військово-гуманітарних дисциплін) РЕФЕРАТ з дисципліни «Геополітика» Тема: «Геополітика минулого і сьогодні» Виконав: Студент 1803 навчальної групи М.М. РУДЬ Перевірив: Начальник кафедри № 43 к.філос.н., доцент О.О. ПУЧКОВ КИЇВ – 2010 ЗМІСТ Вступ Розділ 1 Геополітика як наука і вчення у минулому і сьогодні Розділ 2 Геополітичні парадигми минулого і сьогодні. Цивілізаційний та геополітичний типи свідомості Розділ 3 Глобалізація геополітики на межі ХХ-ХХІ століть Висновки Список використаної літератури ВСТУП Актуальність теми дослідження обумовлюється необхідністю визначення на сучасному етапі історичного розвитку зовнішньополітичних інтересів, що мають геостратегічні, геоекономічні та геополітичні виміри. Актуальність запропонованої теми зумовлена також необхідністю, визначення геополітичних пріоритетів стосовно основних світових політичних сил та регіональних особливостей геополітичної стратегії, що дасть змогу визначити базові сценарії майбутнього в контексті визначальних зовнішніх і внутрішніх чинників розвитку. открыть »Народи Азії та Північної Африки у другій половині ХХ–на початку ХХІ століття
План Ліквідація колоніальної системи. Політичний та ідеологічний розвиток країн і народів Сходу Розвиток політичної думки в країнах Сходу Політичні процеси на Сході Рух афро-азіатської солідарності Соціальні процеси на Сході Основні тенденції, фактори і протиріччя економічного росту країн, що розвиваються Світове співтовариство, ООН і народи Сходу Ліквідація колоніальної системи. Політичний та ідеологічний розвиток країн і народів Сходу У другій половині ХХ ст. завершився процес ліквідації колоніальної системи. У 50-х роках завоювали незалежність Туніс і Марокко, 1960 рік – рік Африки, 1962 отримав незалежність Алжир, 70-і роки – емірати Перської затоки, 80–90-і продовжувався розпад колоніальної системи в Африці, в 1997 і 2000 рр. Китаю було повернено Гонконг і Макао, а в 2002 р. незалежним став східний Тімор. Віками створювана колоніальна система була ліквідована за 50 р. Почався процес становлення державності на Сході, пошуки шляхів розвитку політичної системи та економіки, налагодження міжнародних зв єднання ворогуючих сторін і т.д. Звичайно, не всі проблеми вирішені (Індія–Пакистан, Китай–Тайвань), дві корейські держави, ракети і атомна зброя в КНДР і т.д. Але світ сьогодні кардинально змінився і вирішувати проблеми слід спільними зусиллями враховуючи інтереси народів і держав світу. открыть »Творчість Івана Франка
Заледве чи «знайдеться, – пише І. Ю. Журавська, – визначне явище в світовій літературі, яке тією чи іншою мірою було визначене Франком як перекладачем, критиком, або видавцем». Він дає рідному народові твори світових класиків у своїх перекладах: роман Чернишевського «Що робити?», поему Гоголя «Мертві Душі», твори Гончарова, Тургенєва, сонети і трагедії Шекспіра, «Прометей» і «Фауст» Гете, поезії Гейне. Він пише статті про творчість Данте, Байрона, Шіллера, Гюго, Золя та багатьох інших письменників. Невтомним Каменярем на шляхах прогресу, Вічним революціонером і Титаном праці ввійшов Іван Франко в історю української та світової літератури і громадсько-політичної думки. Спадщина геніальних письменників завжди входить у скарбницю загальнолюдської культури. А Іван Франко був видатною постаттю. Його твори мали по-справжньому світовий резонанс. Разом з тим він здобутки світової культури робив надбанням рідного народу. Звернемося до статті О. Гончара «Подвиг Каменяра»: «Мабуть, немає в світі такого народу, до культури якого не сягали Франкові зацікавлення, його безкінечно допитлива думка. открыть »Шпаргалка по политологии (на укр. языке)
Але цю владу належувало обмежувати законами, рахуватися з волею народу. 7. Нікколо Макіавеллі - представник політичної думки епохи Відродження. Дав поштовх процесу виділення науки про політику в окрему галузь. Головні праці»Володар», «Історія Флоренції». Протиставивши теологічному розумінню державної влади юридичний світогляд, розуміючи силу як основу права, а поняття держава як загальний політичний стан суспільства, Макіавеллі у вченнях про людину виходить з її єдиної і незмінної природи для всіх часів і народів, природи, яка втілює в особі злобність, агресивність, властолюбство, жадобу, брехливість, боязливість, малодушшя, невдячність, зрадництво, лицемірство, ненависть, нестриманість у потребах і бажаннях. Такі негативні якості людини викликали до життя державу. Відстоюючи пріоритет світської влади, М гостро критикує духовенство, а дворянство пропонує знищити зовсім. Його ідеал держави - сильна, жорстко централізована республіка, де владарюють представники народу, молодої буржуазії та виборний глава держави. Його кредо - мета виправдовує засоби. открыть »
